Гнів – це нормальне почуття, яке ми всі відчуваємо. Тож питання полягає не в тому, чи ми гніваємось, а в тому, що породжує цей гнів і чи відчуваємо ми здатність його контролювати.
Гнів, на якому ми здебільшого зосереджуємо увагу, — це раптова непередбачувана злість, яку дитина не може зрозуміти. Проте всі форми гніву батьків можуть негативно впливати на дітей, якщо вони є частиною повсякденного життя. Батьки самі часто дивуються силі та непередбачуваності власного гніву. Цей вид гніву зазвичай виникає, якщо людина втомилася, відчуває стрес і почувається застряглою, безпорадною або безсилою у ситуації з дитиною.
Батьки хочуть кращого для своїх дітей і прагнуть бути добрими. Незважаючи на це, багато батьків вважають, що лякають своїх дітей гнівом або агресивною поведінкою, і переймаються тим, як це вплине на дітей. За відсутності рішень більшість батьків применшуватимуть вплив гніву на своїх дітей і говоритимуть про нього якнайменше.
Багато батьків, які звертаються за допомогою в управлінні гнівом, хочуть зруйнувати модель гніву, що передається з покоління в покоління. Вони не хочуть бути такими ж злими по відношенню до своїх власних дітей, якими були їхня мати або батько по відношенню до них. Добре це чи погано, але дитинство залишає свій слід. Те, як з нами поводилися у дитинстві, може вплинути на нашу взаємодію з іншими людьми у дорослому житті. Якщо ми відчували відсутність поваги до себе від своїх батьків, то вірогідніша реакція гніву, якщо ми не отримуємо очікуваної поваги від своїх дітей. Застарілі почуття сорому та несправедливості можуть породити надмірно негативні думки про себе чи дитину. Тоді ми можемо потрапити до замкнутого кола негативних думок та емоцій, що збільшує ймовірність виникнення гніву.
Інші батьки виявляють, що вони гніваються на своїх дітей більше, ніж їхні власні батьки гнівалися на них. Можливо, їм важко зрозуміти, чому вони так реагують, та їм соромно за той гнів, на якій вони наражають своїх дітей. Цей вид гніву може бути викликаний тим, що люди живуть у стресовій ситуації та висувають до себе занадто високі вимоги. Благонамірні спроби зробити все можливе для своїх дітей та сім’ї закінчуються гнівом та розчаруванням. Матеріал з управління гнівом може допомогти нам, батькам, усвідомити, що ми завжди маємо вибір, як тлумачити ситуацію з дитиною. Те, як ми сприймаємо дитину, — як ту, яка нас не поважає, або як поглинуту своєю грою — впливає на емоції, які ми відчуваємо, а також на сприйняття нами наявного вибору дій.
Когнітивний метод: модель AБВ
Управління гнівом для батьків ґрунтується на когнітивній моделі, яка бере за відправну точку зв’язок між думками, емоціями та поведінкою. Ми ведемо внутрішню розмову з собою, яка часто характеризується автоматичними негативними думками, що ледве усвідомлюються нами. Звичайні автоматичні негативні думки батьків можуть бути такими: «я — поганий батько (погана мати)» або «дитина мене не поважає». У когнітивній моделі батьки зосереджуються на цих автоматичних негативних думках і дізнаються, як зміна способу мислення може призвести до зміни емоцій, які вони відчувають, представляючи інші способи поведінки стосовно дитини.
Модель AБВ широко використовується в когнітивній терапії, допомагаючи людям систематично працювати над зміною думок, емоцій та поведінки. «А» означає ситуацію, «Б» — думки, а «В» — емоції та фізичну реакцію. Модель АБВ — це спосіб проілюструвати взаємозв’язок між ситуацією, думками та емоціями. Батьки тренують свою здатність бути відкритими для різних інтерпретацій (Б) ситуації (А) з дитиною, усвідомлюють негативні думки (Б) про себе та дитину і краще контролюють емоції, що виникають (В).
Більш ефективне управління гнівом не виникає само по собі: його потрібно тренувати протягом тривалого часу в ситуаціях з дитиною. Успішна вправа дає відчуття володіння ситуацією з дитиною замість безсилля, яке збільшує ймовірність гніву та насильства.